Наша подорож з метою відвідати найкрасивіші місця італійських Альп – район Валле де Аоста, що включає кілька мальовничих долин з прилеглими горами, стартувала з Мілана і тривала 7 днів.
Дорога з Мілана до адміністративного центру району – міста Аоста, – дуже мальовнича.
Щойно автобан із італійських рівнин втягується в основну долину району, буквально починаєш відчувати давню історію цих місць.
По різні боки від дороги, то близько, то десь під хмарами, видно пам’ятники історії.
Головне – встигати крутити головою, щоб добре розглянути чергове свідчення стародавньої історії.
Сама Аоста – це затишне містечко біля підніжжя величних Альп.
Саме тут відчуваєш по-справжньому шарм невеликого італійського міста з давньою історією, і при цьому не протискаєшся крізь натовп туристів, як це відбувається у “розкручених” туристичних місцях, таких як Венеція чи Рим.
Трохи прогулявшись Аостою, ми надвечір дісталися початкової точки нашої подорожі – кемпінгу, розташованого біля селища Понт. Кемпінг знаходиться в мальовничій долині Вальсаваранш.
Як і в будь-якому європейському кемпінгу, тут є всі переваги цивілізації – гаряча і холодна вода, душ, електрика, а також дещо ще, чого немає в більшості інших кемпінгів.
Це найчистіше гірське повітря, яке просто хочеться пити, смарагдова трава, квіти всіх відтінків,
чудові сходи та заходи сонця на тлі засніжених вершин.
Згідно з основним планом перші 2 дні ми, можна сказати, освоювалися на місці. Адже потрапивши з рівнини до кемпінгу, який знаходиться на висоті 1800 метрів над рівнем моря, ми потребували деякого часу для акліматизації, щоб надалі не було відчуття певного дискомфорту.
Італійські вина та кава сприяли як акліматизації, так і згуртуванню нашого невеликого колективу.
Добре акліматизувавшись, ми розпочали виконання подальших пунктів нашої творчо-спортивної програми.
Кілька годин зайняв підйом до хати Rifugio Vittorio Emanuele II, куди шлях пролягав найкрасивішими місцями італійських Альп.
Хата зустріла нас десятком альпіністів, що гріються на сонці, просто гуляють альпійськими стежками, а також непоганим вином, пивом (на вибір) і звичайно – піцою. Тут було ухвалено рішення розділити нашу групу на дві частини.
Одні учасники групи відчули спортивний запал і вирішили піднятися наступного дня на найвищу вершину італійських Альп – Grand Paradizo.
Друга частина групи обрала не складний у спортивному плані, але можливо більш захоплюючий неповторними видами шлях від хати Vittorio Emanuele II до хати Chabod.
Після ночівлі в хаті Vittorio Emanuele II, ця група добряче перекусила і рушила гірською стежкою до хатини Chabod.
Коли йдеш цією стежкою починаєш розуміти, чому ще століття тому ці місця були улюбленим місцем полювання та відпочинку короля Італії Віктора Емануеля 2.
Королівська стежка дає можливість з висоти пташиного польоту помилуватися ущелиною Valcavaranche,
а також побачити круті схили Grand Paradizo, зі зворотного боку якого спортивніша частина нашої групи в цей же час вперто рухалася до вершини.
В результаті, коли обидві групи майже через добу зустрілися внизу, в кемпінгу Понт, і ділилися враженнями, питання – хто більше побачив і отримав задоволення, залишилося відкритим.
Ну а наступні дні були присвячені походам вгору долиною річки Torrente Savara.
Потім через мальовничий перевал Gran Collet потрапляємо в сусідню долину.
І тут, як кажуть, коментарі зайві, достатньо подивитися на зроблені під час цих походів світлини.
Наш дружний творчо-спортивний колектив нарешті зібрався разом, щоб відзначити закінчення тижневої програми подорожі гірською Італією.
